Мученики мілітарної ідеї

Подібний перебіг мала історія іншого добровольця піхоти. Каміль Стисловський вистрелив собі в груди з револьвера в помешканні батьків по вулиці Кльоновича. Стікаючи кров’ю, благав, щоб його не везли до гарнізонних медиків. Врешті-решт потрапив до загального шпиталю. Лікарі боролися за його життя майже чотири місяці. Стан то покращувався, то ставав зовсім злий. Дива не сталося. Ховали у супроводі військового оркестру.

«Закінчилися знущання нещасного мученика великої мілітарної ідеї, – констатувало Słowo Polskie. – Вдома залишився 70-річний старий його батько, зі своїм невтамовним болем і жалобою на решту життя. Його бідне дитятко мало стати потіхою і підпорою родини, натомість зійшло до могили. Забили його свої ж. Але тому, хто запхав самогубну зброю до руки, навіть волосок з голови не впав».

Газети писали, що Каміль мав слабке здоров’я. Напередодні замаху під час чергового шикування не встиг вчасно долучитися до шеренги, а потім знепритомнів. Лікар оглянув хлопця і сказав, що тому потрібен відпочинок. Однак капітан наказав покарати його за брак субординації п’ятьма днями арешту і місяцем карцеру. Погрожував, що продовжить службу ще на рік.

Через місяць часописам довелося публікувати спростування від державного прокурора Генріха Гайдерера. Він начебто провів ретельне розслідування, під час якого опитав товаришів і родичів небіжчика. «Приводом замаху на власне життя світлої пам’яті Каміля Стисловського був виплеск його особистих стосунків, спричинений ексцентричною натурою, – запевняв. – Не може бути жодної мови про знущання зі сторони...